Видатні фізики
Авогадро (Avogadro) Амадео (9.VIII.1776-9.VII.1856)
Італійський фізик і хімік, член Туринської Академії Наук (з 1819). Народився в Турині. Закінчив юридичний факультет Туринського університету (1792). З 1800 самостійно вивчав математикові й фізикові. Праці ставляться до різних областей фізики й хімії. Заклав основи молекулярної теорії (1811). Відкрив (1811) закон, відповідно до якого в однакових об'ємах газів при однакових температурах і тисках утримується однакова кількість молекул (закон Авогадро). Ім'ям Авогадро названа універсальна стала - число молекул в 1 моль ідеального газу. Створив (1811) метод визначення молекулярної маси. Установив точну кількісну атомну сполуку молекул багатьох речовин, а також (1814) ряду сполук лужних і луго-земельних металів, метану, етилового спирту, этилену.
Алфьоров Жорес Іванович (народився 15 березня 1930)
Академік Алфьоров - один з найбільших російських учених в області фізики й техніки напівпровідників, його роботи одержали широку популярність і світове визнання, увійшли в підручники й монографії.
Дослідження з фізики напівпровідників Алфьоров почав ще студентом третього курсу на кафедрі фізики вакууму ЛЭТИ. У Фізико-технічному інституті брав участь у створенні перших радянських транзисторів, діодів, фотодіодів і потужних випрямлячів. У цій роботі яскраво виявилися характерні риси його наукової діяльності - глибоке проникнення у фізику досліджуваних процесів і блискуче вміння використати отримані результати до рішення конкретних завдань. Академік Алфьоров відкрив явищегіпер-інжекції в гетероструктурах і показав, що в напівпровідникових гетероструктурах можна принципово по-новому управляти електронними й світловими потоками.Проведені під його керівництвом дослідження гетеропереходів у напівпровідниках забезпечили нашій країні провідне місце у світі в новому перспективному напрямкуфізики й техніки напівпровідників.
В 1972 за фундаментальні дослідження гетеропереходів у напівпровідниках академік Алфьоров став лауреатом Ленінської премії, а в 1984 - Державної премії СРСР у галузі науки й техніки. В 2000 р. Алфьоров визнаний гідним Нобелівської премії «за роботи з одержання напівпровідникових структур, які можуть бути використані длянадпотужних комп'ютерів».
Академік Алфьоров добре відомий науковій громадськості в нашій країні й за кордоном, де його рейтинг надзвичайно високий. Він почесний член академій наук ряду держав, довічний член Франклінівського інституту (США), почесний професор Гаванського університету (Куба), член Оптичного суспільства США. Академік Алфьоров нагороджений Хьюлетт–Паккардівською премією Європейського фізичного об‘єднання, премією Балантайна інституту Франкліна (США), премією А. П. Карпинского, премією ім. А. Ф. Иоффе РАН, медаллю Х. Велькера, вищими державними нагородами країни.
Ампер (Ampere) Андре-Мари (22.I.1775-10.VI.1836)
Французький фізик, математик і хімік, член багатьох академій наук. Одержав домашню освіту. В 1805-24 працював у Політехнічній школі в Парижі.
Основні фізичні роботи присвячені електродинаміці. В 1820 сформулював правило для визначення напрямку дії магнітного струму на магнітну стрілку (правило Ампера), здійснив велику кількість експериментів по дослідженню взаємодії між електричним струмом і магнітом, сконструював для цього безліч приладів, виявив вплив магнітного поля Землі на провідники зі струмом, що рухаються. Відкрив взаємодію електричних струмів і встановив закон цієї взаємодії (закон Ампера), розробив теорію магнетизму (1820). Ампер уперше вказав на тісний взаємозв'язок між електричними й магнітними процесами й послідовно впроваджував струмову ідею походження магнетизму. Відкрив (1822) магнітний ефект котушки зі струмом - соленоїда, зробив висновок, що соленоїд, по якому проходить струм, є еквівалентом постійного магніту, висунув ідею посилення магнітного поля шляхом переміщення усередину соленоїда сердечника з м'якого заліза. В 1820 запропонував використати електромагнітні явища для передачі сигналів. Винайшов комутатор, електромагнітний телеграф (1829). Сформулював поняття «кінематика». Дослідження стосуютьсятакож філософії й ботаніки.
Андерсон (Anderson) Карл (3.IX.1905-11.I.1991)
Американський фізик, член Національної АН (1967). Закінчив Каліфорнійський технологічний інститут (1927). Основні праці присвячені рентгенівськими й гамма-променям, фізиці космічних променів, фізиці елементарних часток. Відкрив у космічних променях позитрони (1932) і мюони (1936). В 1933 відкрив народження електронно-позитронної пари з гамма-кванта. Нобелівська премія (1936). Медаль ім. Э. Грессона (1937), ім. Дж. Эриксона (1960).
Арістотель (384–322 до н.е.)
Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист. З міста Стагіра (Фракія). Учень Платона. Арістотель походив з родини лікарів при дворі македонських царів. В 367 вступив в Академію Платона (в 17 років) і був її учнем, потім викладачем. В 343 Аристотель був покликаний македонським царем Пилипом II стати наставником його сина (Олександра Македонського), залишавсяним до 340. Повернувшись в Афіни, заснував власну школу (335) - Лікей (звідси ліцей). Навчання відбувалося під час прогулянок, завдяки чому школа одержала назву «Перипата». Аристотель залишив величезну літературну спадщину. Він писав трактати з логіки, етики, поетики, риторики, метафізики, політики, природи. Його погляди в багатьох областях за допомогою арабських учених проникнули в середньовічну Європу й повсюдно були прийняті на віру аж до наукової революції середини XVI в., що поставила їх під сумнів. Його лекції, прочитані в Лікеї, були зібрані в 150 томів, з яких 15 дійшли до наших днів.
Архімед (близько 287–212 р. до н.е.).
Давньогрецький учений, математик і винахідник. Син астронома, Архімед народився в Сіракузах. Побував в Олександрії, що мала у своєму розпорядженні відому математичну школу. Після повернення до Сіракузи Архімед присвятив себе математиці й механіці. Сконструйовані ним апарати й машини сприймалися сучасниками як чудеса техніки. Він відкрив закон про питому вагу (перебуваючи в публічній лазні) і вивчав теорію піднімальних механізмів. Серед його винаходів - Архімедів гвинт, пристрій для підняття води або сипучих матеріалів, таких як пісок. Архімедговорив про важіль, теорією якого він займався: «Дайте мені точку опори, і я переверну увесь світ». Коли в 212 р. римляни ввірвалися в Сіракузи, Архімед був убитий одним з їхніх солдатів.
Бальмер (Balmer) Іоганн Якоб (1825–1898)
Швейцарський фізик і математик. Народився в Лозанні. Учився в Базелі, Карлсруе, Берліні. В 1849 одержав ступінь доктора в Базельському університеті. З 1859 викладав у середній школі й в 1865-90 - у Базельському університеті. Фізичні роботи в області спектроскопії. Виявив закономірність у спектральних лініях атома водню, показавши в 1885 р., що довжини хвиль ліній видимоїчастини спектра атома водню зв'язані між собою простою залежністю (формула Бальмера), що дає можливість визначити довжини хвиль всіх ліній цієї водневої серії (серія Бальмера). Це відкриття послужило поштовхом для виявлення інших серій у спектрі атома водню - серій Лаймана, Пашена, Брекетта й Пфундта. Був піонером у вивченні структури атома.
Біо (Biot) Жан Батіст (21.IV.1774-3.II.1862)
Французький фізик. Перші роботи Біо були присвячені дослідженню властивостей газів (виміру їхньої щільності й показників заломлення). В 1804 Біо разом з Гей-Люссаком здійнявся на повітряній кулі у верхні шари атмосфери, щоб визначити сполуки повітря на різних висотах і виміряти магнітне поле Землі.
В 1811 Біо відкрив поляризацію при заломленні (незалежно від Э. Малюса), в 1815 – кругову поляризацію (незалежно від Д. Араго й Д. Брюстера), у тому ж році встановив закон обертанняплощини поляризації (закон Біо) і відкрив існування право- і лівообертальних речовин. Виявив оптичну активність у деяких органічних сполук, зокрема в розчину цукру. Показав, що кутповороту площини поляризації пропорційний концентрації розчину, заклавши тим самим основу недеструктивного методу визначення концентрації цукру –цукрометрії. За цю роботу Біо був нагороджений в 1840 медаллю Румфорда. В 1820 разом з Ф. Саваром відкрив закон, що визначає напруженість магнітного поля провідника зі струмом (закон Біо–Савара).
Беккерель (Becquerel) Антуан Анрі (15.XII.1852-25.VIII.1908)
Французький фізик. Основні роботи присвячені вивченню явищ люмінесценції й радіоактивності. Відкрив (1896) і вивчив явище мимовільного випромінювання солями урану й металевим ураном променів особливої природи, назване М. Кюрі в 1898 радіоактивністю.
На честь Беккереля названа одиниця виміру активності радіоактивних ізотопів.
Бернуллі (Bernoulli) Даниїл (29.I.1700-17.III.1782)
Швейцарський математик і механік. В 1725-33 працював у Петербурзькій АН спочатку на кафедрі фізіології, а потім механіки. Згодом став почесним членом Петербурзької АН, опублікував (з1728-78) у її виданнях 47 робіт. Професор у Базелі по фізіології (1733) і по механіці (1750). У математиці Бернуллі належать: метод чисельного розв‘язання алгебраїчних рівнянь за допомогоюповоротних рядів, роботи зі звичайних диференціальних рівнянь, по теорії ймовірностей з додатком до статистики народонаселення й, почасти, до астрономії, по теорії рядів. У роботах,завершених написаним у Петербурзі праці «Гідродинаміка» (1738), вивів основне рівняння стаціонарного руху ідеальної рідини, що носить його ім'я. Також розробляв кінетичні подання про гази.
Блекетт (Blackett) Патрик Мейнард Стюарт (18.XI.1897-13.VII.1974)
Англійський фізик, відзначений в 1948 Нобелівською премією з фізики за відкриття в галузі ядерної фізики й фізики космічних променів. Народився в Лондоні. Вчився у військово-морських коледжах в Осборні й Дортмунді. Під час Першої світової війни служив на флоті. В 1919 закінчив Кембриджський університет. Працював у Кавендішській лабораторії (1923–33). Професор Лондонського (1953–65) і Манчестерського (1937–53) університетів. Роботи Блекетта присвячені ядерній фізиці й фізиці космічних променів. В 1925 р., удосконаливши камеру Вільсона, він уперше одержав фотографії розщеплення ядер азоту α-частками, зареєстрував слід протона. В 1933, незабаром після відкриття позитрона, виявив позитрони в космічних променях (зливи електронів і позитронів), показав народження електронно-позитронних пар з γ-квантів.
Бойль (Boyle) Роберт (25.I.1627-30.XII.1691)
Англійський фізик і хімік, член Лондонського королівського товариства. Наукова діяльність присвячена обґрунтуванню експериментального методу у фізиці й хімії та розвитку атомістичної теорії. Його дослідження сприяли становленню хімії як науки. У результаті вивчення перетворення солей, кислот і лугів ввів (1654) поняття аналізу сполук тіл. В 1658 він і Р. Гук побудували новий повітряний насос. Бойль і Гук одержали вакуум, видаливши насосом повітря зі скляної колби. Роботи Бойля в області газів допомогли йому сформулювати закон взаємозв'язку міжоб'ємом газу і його тиском. Бойль довів, що при дворазовому збільшенні тиску газу й при постійній температурі його об'єм зменшується вдвічі. У книзі «Хімік скептик» (1661) визначивелементи, як «первісні й прості, цілком не змішані тіла, які не складені один з одного, а являють собою ті складові частини, з яких складені всі так звані змішані тіла й на які останні можуть бути зрештою розкладені». Уперше (1663) застосував індикатори для визначення кислот і лугів.
Больцман (Boltzmann) Людвіг (20.II.1844-5.IX.1906)
Австрійський фізик-теоретик. Один з засновників класичної статистичної фізики. Основні його роботи в області кінетичної теорії газів, термодинаміки й теорії випромінювання. Вивів в 1866 закон розподілу газових молекул по швидкостях (статистика Больцмана).
Формула рівномірного больцманівського розподілу лягла в основу класичної статистичної фізики. Застосовуючи статистичні методи до кінетичної теорії ідеальних газів, вивів (1872) основне кінетичне рівняння газів, що є основою фізичної кінематики. Зв'язав ентропію фізичної системи з імовірністю їїстану (1872) і довів статистичний характер другого закону термодинаміки, давши йому своє формулювання, нанісши удар ідеалістичній гіпотезі теплової смерті Всесвіту. Уперше застосував до випромінювання принцип термодинаміки. Використовуючи гіпотезу Дж. Максвелла про світловий тиск, в 1884 теоретично відкрив закон теплового випромінювання, по якому випромінювана енергія абсолютно чорного тіла пропорційна четвертому степеню абсолютної температури тіла. Цей закон був експериментально встановлений в 1879 Й. Стефаном (закон Стефана–Больцмана).